Розберемося з нелогічним ланцюгом подій, в котрих втратили головного героя — дитину, що зазнала як найменше психологічного насилля. Від чого насправді намагаються відвести погляди?

Дивним чином нещодавно змінився погляд на ситуацію у 28 гімназії. Тепер головні жертви ситуації — звільнені педагоги. А ініціатором конфлікту стала майже міфічна, примарна загроза суспільства — чиновниця Запорізької облдержадміністрації.

Режисер трагікомедії в один акт — Віктор Сосницький. Хоча, виходячи з того, що свій пост він пише зі займенниками «ми», можемо допустити, що в місті з’явився власний Біллі Мілліган, або хтось забув вказати соавторів свого внеску у, як він сам вказує, «медіа-війну».

Тож, що не так з цим розкриттям змови проти гімназії?

Ситуація з цього боку виглядає так: у гімназії відбувся звичайний конфлікт між дітьми, котрий тепер використовується як причина для приниження педагогів та адміністрації школи. Батьки інших учнів зовсім не погоджуються з рішеннями про звільнення, а їхні діти страждають через такі кадрові рішення. Винною у медійному роздуванні цієї теми є деяка чиновниця ЗОДА, котра у телеграмі адміністрації міста веде справжню медіа-війну проти дирекції гімназії.

А тепер після трагічної частини подивимось на комедійну, бо, якби дивно це не було, її у цій ситуації вистачає.

Хто ж та чиновниця, що рушить мирне життя запоріжців? Для нас це таємниця, як і те, як канал ЗОДА стосується справи. Сам Віктор Сосницький тільки у коментарях вказує, що взагалі канал, звичайно, не від ОДА, а фейк з «чернухою» і вказувати посилання на таке він не буде. А ось постать чиновниці воліє залишити у таємниці, бо ж канал анонімний. В результаті, ніякого підтвердження існування головної фігурантки справи немає, а джерело зла — звичайний публічний канал у Телеграмі. Певно, автор поста так сумував по медіа-війнам, що зовсім забув як виглядають перевірені джерела інформації та доказовість. З ким не буває.

Окрема болюча точка цього творіння — факт насильства. Головне, що доносив автор — це відсутність зґвалтування. Що було натомість і чому хлопчик отримав психологічну травму — не важливо. Ви тільки зрозумійте, не було сексуального насильства, а отже не було і проблеми, а вчителям тепер страждати незрозуміло через що. Особливо професійно відпрацьовується ця теорія у коментарях. Навіть одна і та ж інформація стає вже через кілька відповідей не підтвердженням власних слів, а «інформаційною технологією».

Щодо «інформаційних технологій», можна знайти у коментарях як у Сосницького, так і у матері постраждалого одну активну людину, що відстоює любов 5 класу до вчительки, котру звільнили через цю ситуацію. Пости її доньки з ракеткою та кубками виглядають як зовсім щирі крики душі, котрі, звичайно, навіть не пахнуть постановою. В коментарях матуся, звичайно, як справжня левиця відстоює право доньки виказувати свою думку та блокує хейтерів. Певно, кібер-булінг терпіти батьки школярів не хочуть, а звичайний у школі їх хвилює менше, ніж звільнення учительки.

Тож висновок перший — вектор ситуації у 28 гімназії активно повертають у зовсім нелогічний бік, використовуючи для цього доволі дивні засоби: посилання на фейки, власних дітей, ігнорування питань про НЕсексуальне насильство.

Як кажуть, хотілось би вірити, а віриться з трудом.

Що говорить матір хлопчика?

І все ж, що з хлопчиком, існування котрого так активно ігнорується? На це питання відповідь на своїй соцсторінці дала його матір.

Якщо коротко, правду про інцидент дізнатися майже неможливо. Магічним чином відео з камер зникло, а дитина через посттравматичний синдром говорити не може. Підтверджена Анною Лабенською є інформація про те, що зґвалтування не було, але був серйозний булінг з боку однолітків, повне ігнорування ситуації вчителями та підтримка версії про неіснування проблеми деякими батьками.

Чи міг виникнути психічний розлад без булінгу у школі? Чому бабуся хлопчика все ж вказувала на зґвалтування? Хто наполіг на зникненні відео, якщо усунути «імовірну» версію з дияволицею з ОДА? Що ж все-таки виявили під час внутрішньої перевірки, що це призвело до звільнення та приниження адміністрації школи? І наскільки вплинули на цю ситуацію батьки агресора чи агресорів, інформацію про котрих ми можемо ніколи не отримати? Маємо, що маємо — відповісти на подібні питання набагато важче, ніж переводити стрілки на другорядних персонажів історії.

Сюжетні діри в обох варіантах ситуації не дають нам скласти повну картину та довіритися хоч одній з правд на всі сто відсотків.

У нас є лише можливість зробити один висновок — комусь весело брати участь у медіа-війні, хтось вважає кумедним чи неважливим насильство у школі, а хтось переживає жахи та залишається з ними сам на сам у власній голові.

Цікавинка для любителів замов: всі пости, зазначені у цьому матеріалі були викладені у вечір одного дня з різницею у декілька годин)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *